причини булінгу | antibullyingportal

Причини насильницької поведінки серед дітей

01 травня, 2015

В рамках інстинктивістської теорії, корені агресивної поведінки людини вбачають у біологічних та інстинктивних впливах. Прихильники даної теорії стверджують, що людина попередньо готова до продукування інстинктивно агресивної енергії, і не потребує для цього попереднього навчання такій поведінці. Швидше за все, ця енергія провокується специфічними умовами навколишнього середовища та міжособистісних соціальних стимулів. Ця теорія розглядає зусилля щодо профілактики агресивної та насильницької поведінки даремними, оскільки агресія викликана незмінними біологічними та інстинктивними факторами. Хоча дана теорія є корисною для розуміння нейрофізіологічних процесів задіяних під час агресії, вона не бере до уваги вплив соціальних та когнітивних факторів.

Згідно ж теорії конфлікту Р. Дарендорфа, конфлікт – є звичайною та неминучою частиною життя в особистісних взаємодіях та взаємовідносинах. Так, не конфлікт є проблемою, а малоадаптивні шляхи вирішення їх особистістю. З такої точки зору, насильницька поведінка є малоадаптивним шляхом вирішення конфлікту, внаслідок відсутності навичок їх вирішення та управління.

Досить поширеними є біхевіоральний і когнітивно-біхевіоральний підходи до інтерпретації природи насильства, та явища булінгу зокрема. Вони виступають теоретико-методологічною базою багатьох превентивних програм. Соціально-когнітивна теорія А. Бандури тлумачить насильство в термінах процесу соціального навчання, який включає в себе моделювання, засноване на сприйнятті оточуючих підсистем, таких як сім'я, друзі, спільнота і школа. Науковець дійшов висновку, що булінгу можна навчитися – можна навчитися стати агресором, або навчитися стати жертвою. А. Бандура наголошує, що булінговій поведінці діти навчаються: не бачили б вони моделей жорстокої поведінки, або поведінки жертви серед дорослих по телебаченню, у сім’ї, групі однолітків, то таких загрозливих масштабів булінгу можна було б уникнути. В одному зі своїх перших експериментів, дослідник продемонстрував механізм моделювання агресивної поведінки дорослих дітьми дошкільного віку. Так, було досліджено три групи дітей, які спочатку спостерігали гру дорослого з лялькою, а потім самі могли пограти з нею. В першій групі дітей, дорослий поводився з лялькою агресивно – бив її дерев’яним молотком та іншими предметами, кричав на неї та використовував лайливі слова. В другій групі, діти спостерігали як дорослий спокійно та конструктивно грається зі всіма іграшками в кімнаті. Третя група не мала змоги попередньо спостерігати за поведінкою дорослого. Пізніше, дітям запропонували самим пограти з лялькою, і виявилося, що перша група дітей, що спостерігала агресивну модель поведінки, поводила себе найагресивніше серед інших дітей, а друга група, що спостерігала неагресивну, конструктивну модель поведінки дорослого – найменш агресивно. Цей експеримент підкреслив важливість моделювання поведінки в соціально-когнітивній теорії. А. Бандура вважає, що деякі форми поведінки є дійсно результатом прямого навчання або створення певних сприятливих умов. Науковець визнає, що деякі особистісні моделі надходять за зразком, зазвичай зразком поведінки батьків. Прикладом того може слугувати ситуація, в якій батько б’є сина як покарання за те, що він влаштував бійку з однокласниками, або принижував своїх однолітків, нецензурно лаявся. Метою такого покарання для батька є зменшити негативні прояви у поведінці дитини, проте насправді, таким чином дитина навчається іншим моделям агресивної поведінки для наслідування. Тим не менш, для того, щоб наслідувати агресивну поведінку дитині необов’язково спостерігати живу модель – дорослого. В своєму іншому схожому експерименті, А. Бандура продемонстрував, що сцени насильницьких та агресивних дій у відео з реальними людьми та у мультфільмах мають подібний механізм впливу на моделювання агресивної поведінки дітьми як і в попередньому експерименті.

Уваги заслуговують наукові здобутки американської дослідниці К. Увідом в рамках теорії соціальної спадкоємності насильницької поведінки – «коло насильства». Так, проведене нею дослідження підтвердило головне положення «кола насильства» про те, що діти, які стали жертвами насильства в ранньому віці, ризикують стати агресорами та скоїти жорстокі злочини в дорослому віці. Крім того, К. Відом виокремила п’ять механізмів, які лежать в основі «кола насильства»: соціальне научіння, зміни в Я-концепції та відносинах, фізіологічні зміни та десенсибілізація, пристосування та неадаптивний стиль подолання перешкод. Механізм соціального научіння передбачає, що діти навчаються насильству спостерігаючи насильницьку поведінку в родині і в навколишньому оточенні, при цьому особливо сильний вплив на дитину має спостереження такої поведінки авторитетного та успішного об’єкта, наприклад одного з батьків або старшого брата. Коли дитину з раннього віку залучена до ситуацій насильства, то таким чином її насильницька поведінка повторюється та удосконалюється. Так, навчена насильницька поведінка може бути підкріплена або покарана (ззовні або внутрішньо), що призводить до її прийняття та введення в дію або її стримання.

Теорія соціальних інтеракцій Дж. Тедеші та Р. Фелсона інтерпретує агресивну та насильницьку поведінку як соціально впливову поведінку, коли агресор своїми примушуючими діями викликає зміни в поведінці жертви. Такі дії агресора мотивовані перш за все бажанням отримати щось цінне (інформацію, гроші, речі, секс, послуги) та домогтися бажаної соціальної та особистісної ідентичності (компетентності та міцності). Згідно даної теорії, агресор є особою, яка приймає рішення, чий вибір спрямований на отримання певної винагороди, задоволення своїх бажань. Теорія соціальних інтеракцій пояснює, що в основі агресивних дій лежать цілі вищого рівня. Навіть в основі ворожої агресії може бути раціональна мета, наприклад – покарати провокатора, щоб попередити подібні провокації в майбутньому. Науковці вважають, що дана теорія якісно обґрунтовує, що агресивна поведінка часто може бути результатом високої самооцінки, особливо необґрунтовано високої.

Російська дослідниця О. Мальцева наводить таку класифікацію факторів, що провокують жорстокість та булінг в учнівському колективі: внутрішньоособистісна агресивність учнів, що залежить від їх індивідуальних особливостей, що загострюється в період кризи підліткового віку особистості; попередній досвід життєдіяльності учнів, що включає в себе прояви власної агресивності і спостереження аналогічних проявів у найближчому оточенні – в сім'ї, в референтній групі однолітків, в інших культурних закладах та установах освіти, які вони відвідували раніше; недостатній рівень розвитку комунікативних навичок, в тому числі відсутність прикладів і досвіду ненасильницьких взаємин і знань про власні права; традиції шкільного середовища, що провокують і стимулюють жорстокість. Останній фактор включає в себе загальний психоемоційний фон, що панує в закладі освіти і характеризується високим рівнем тривожності і психічної напруженості суб'єктів взаємодії. «Політична» система закладу освіти, що включає агресивні взаємовідносини всередині педагогічного колективу, в тому числі авторитарно-директивний стиль управління, відсутність обґрунтованої системи педагогічних і професійних вимог – також сприяє продукуванню насильства в школі. Характерним для шкільного середовища, в якому присутній булінг – є такі особливості ставлення педагогів до школярів, що побудовані на необґрунтованих вимогах з боку дорослих і максимальному безправ’ї дітей.